«Сходження Сенліна» Джосая Бенкрофт

Оцінка:⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Жанри

🌀 фентезі (авторський світ)

🌀 пригодницьке фентезі

🌀 алегоричний роман

🌀 антиутопія / дистопія (в деяких шарах Вежі)

🌀 соціальна сатира

🌀 стім-панк

Тропи

💨 «fish out of water» (герой у незнайомому, абсурдному середовищі)

💨 антигерой/звичайна людина проти системи

💨 slow-burn становлення героя

💨 втрата/розлука й пошук

💨 подорож як внутрішня трансформація

Тригери

☠️ психологічний тиск

☠️ ізоляція

☠️ моральна деградація суспільства

☠️ маніпуляції, обман

☠️ насильство (без надмірної жорстокості, але присутнє)

☠️ згадка про смерть

«Сходження Сенліна» абсолютно й стовідсотково попала в настрій. Я завжди в пошуках хорошого й добротного фентезі, а якщо ще в стилі стімпанк — то взагалі чудово. Не те щоб я обожнювала стімпанк, але на очі траплявся хіба «Вокзал на вулиці Відчаю» пана М'євіля, але на жаль у нас не склалося. Отож, як тільки мені прийшло передзамовлення від Апріорі вирішила спробувати і не прогадала.

Книга-мандрівка, книга-випробування. З першого погляду здається, що це буде звичайна історія про вчителя, який губить дружину в хаосі Вавилонської Вежі. Але чим вище він підніматиметься, тим глибше пірнатиме у соціальні структури, моральні вибори, межі людської гідності.

Ця книга незвичайна — у найкращому сенсі цього слова. Це не типове епічне фентезі з масштабними битвами, тут є щось набагато цікавіше: атмосфера відчуження й пошуку, інтелектуальне занурення у світ, який водночас нас зачаровує і насторожує.

Наш головний герой, Томас Сенлін, директор сільської школи, вирушає у весільну подорож до Вавилонської Вежі разом зі своєю новоспеченою дружиною Маріам. Вежа — дивовижне творіння: величезна конструкція з рівнями, кожен з яких є окремим міні-суспільством зі своїми законами, ієрархією, правилами й абсурдом. І коли Маріам зникає просто посеред натовпу, починається Сходження — фізичне й метафоричне.

На перший погляд, Сенлін — типовий педант і ідеаліст. Він не надто сміливий, не надто харизматичний, зате розумний і наполегливий. З кожним новим рівнем він змінюється. Його внутрішня трансформація — одна з найсильніших ліній книги. Мене особливо вразила еволюція героя від м’якого звичайного й непримітного теоретика до вольового і навіть хитрого практичного діяча, який вчиться виживати у світі, що не підкоряється жодній логіці.

Що мені сподобалося:

🌀 Атмосфера — сюрреалістична, майже кафкіанська. Кожен рівень тут окремий світ: театр, готель, автократична держава... І кожен з них сповнений ідей, які змушують задуматися.

🔍 Незвична світобудова — автор не розжовує все одразу. Ми пізнаємо світ поступово, як і сам Сенлін мандруючи Вежею.

Вежа тут не просто архітектурне диво, а система, що тестує людину на всіх рівнях: емоційному, моральному, фізичному. Сенлін — не типовий герой, але в цьому й сила історії. Його розвиток від наївного ідеаліста до загартованого, рішучого чоловіка відбувається не через великі битви, а через малі зради, втрати й розчарування.

📈 Арка героя не просто зміна. Це глибока перебудова особистості, виклик для світогляду, віри у добро, у любов і в себе.

🎭 Драматичне, але не трагічне — Сенлін втрачає наївність, але не людяність. І це надихає.

І тут хочеться трішки більше зануритися в арку самого Сенліна.

🧍‍♂️ Томас Сенлін: від вчителя до бунтівника

На початку роману Томас Сенлін — такий собі типовий «маленький чоловік» із великими ідеалами. Він — директор сільської школи, інтелігент, спокійний, трохи наївний, із книжковими уявленнями про світ. Його поїздка до Вежі виглядає як ідеалізована подорож, медовий місяць, який він уявляв собі відповідно до туристичних брошурок.

Але Вежа дуже швидко його «обнуляє».

🌀 Персонаж, що розгортається шар за шаром

Подібно до самої Вежі, Сенлін є багатошаровим героєм. У ньому постійно йде внутрішня боротьба між:

• раціональністю (він часто все зважує, аналізує)

• моральністю (його принципи певний усталений фундамент, але під тиском обставин вони тріщать)

• внутрішнім страхом (що він недостатньо сильний або потрібен)

• усвідомлення Вежі (що світ складніший ніж підручники)

🔥 Перетворення:

Упродовж роману він поступово:

• вчиться виживати у складній системі;

• втрачає ілюзії, але в нього залишається дрібка цинізму;

• починає діяти рішуче й ризиковано;

• бере на себе роль лідера — фактично йде проти своєї первинної натури;

• і, можливо, найважливіше — починає бачити себе не тільки як чоловіка в пошуках дружини, а як частину чогось значно більшого.

💭 Чому його образ чіпляє:

Тому що він не супергерой. Його сила — у мисленні, у внутрішньому рішенні не здаватися. Він помиляється, соромиться, боїться — і саме тому дуже людяний. І саме тому його трансформація настільки цікава.

«Сходження Сенліна» книга не для всіх, але саме в цьому її сила. Вона зачаровує не динамікою, а глибиною. Вона не тягне за собою — вона запрошує. І якщо прийняти це запрошення, то подорож виявиться дуже захопливою.

Я точно читатиму продовження. Бо хочеться дізнатися не тільки, що далі з Маріам і Вежею — а ким далі стане сам Сенлін.