«Зайчик» Мона Авад

Оцінка:⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Тропи

🐇Фальшива й токсична дружба

🐇Темна академія

🐇Магія і маніпуляції

🐇Групова динаміка

🐇Темна психологія

🐇Містика та сюрреалістичні елементи

Жанри

🩸 Містична драма

🩸 Психологічний трилер

🩸 Темна фантастика

🩸 Готичний роман

🩸 Сучасна література

Тригери

🩸 Жорстоке поводження з тваринами  

🩸 Булінг  

🩸 Смерть одного з батьків (у минулому)  

🩸 Одурманення (вживання речовин без згоди)  

🩸 Криваві сцени  

🩸 Ритуальні дійства

🩸 Маніпуляція  

🩸 Психічні захворювання  

🩸 Вбивство  

🩸 Покинутість батьками  

🩸 Самопошкодження  

Дуже давно хотіла прочитати «Зайчик» Мони Авад, відверто — навіть не пам'ятаю звідки взнала про неї. Десь почула і все 😁

Якраз після виходу книги українською, мені попадалися відверто тільки негативні відгуки. Я намагалася їх взагалі не читати, щоб не зіпсувати собі вражень, адже це була саме та книга, на яку я покладала дуже багато сподівань. І цього разу я не розчарувалась🙂‍↔️

Що в нас по анотації?

Саманта — студентка магістерської програми з літератури у Ворренському університеті. Вона намагається уникати компанії своїх одногрупниць - чотирьох багатих дівчат, які називають себе Зайчиками і завжди тримаються разом. Але все змінюється, коли Саманта потрапляє на їхній Салон непристойностей і починає відчувати до них незрозуміле тяжіння. Вона готова навіть відмовитися від своєї єдиної подруги Ави, аби бути з ними. Саманта відкриває темну і привабливу сторону світу Зайчиків, де студентки пишуть страшні історії, що набувають реальності. Та ці експерименти можуть бути смертельно небезпечними.

Далі спойлери — тому відкривати тільки тим, хто прочитав, або взагалі не планує читати, але ну дуже хочеться взнати про що ж ця хайпова книга 😜

Перед тим як писати спойлери, скажу вам так: по-перше, мені сподобалось, дуже сподобалось, АЛЕ Я НЕ МОЖУ НІКОМУ РЕКОМЕНДУВАТИ цю книгу, зважаючи на тригери і той весь триндець, що там відбувається. По-друге, це дуже недооцінена книга, і не всім вдасться її зрозуміти. 

Книга написана двояко: її можна трактувати або як містичний горор із магічним реалізмом, або як історію жінки, що переживає важку форму психічного розладу. Переважно всі думають, що це про пошук дому, самотність, ізоляцію, сатира на університетські братства. Це все тут є, але я особисто схиляюся до більш психологічного трактування «Зайчика», де реальність Саманти сильно викривлена її психічним станом. Більшість моментів в книзі прямо натякають на наявність в Саманти шизофренії чи іншого розладу:  

🐇 Галюцинації та розщеплення реальності — всі описані події в книзі мають відверто сюрреалістичний характер. Наприклад, ритуальне перетворення зайчиків на людей виглядає як галюцинація або символічне сприйняття реальності.  

🐇 Психологічна ізоляція — Саманта з перших сторінок виглядає соціально відірваною, має проблеми зі спілкуванням і глибоке почуття самотності, що може вказувати на розлади, пов’язані з деперсоналізацією та параноїдальним мисленням.  

🐇 Ненадійний оповідач — загалом Саманта подає історію так, що важкувато відрізнити, що дійсно сталося, а що є лише її уявою.  

🐇 Тематика трансформації (зайчики в людей) — такі мотиви перетворення, спотворення та руйнування тіла можуть символізувати втрату особистості притаманну при психотичних розладах.  

🐇 В Саманти є проблеми з самоідентифікацією — за її стосунками з Зайчиками можна побачити боротьбу з внутрішніми конфліктами. Вона ніби розривається між реальністю й власною фантазією.

Копаєм глибше, її подруга Ава справді виглядає як класичний прояв уявного друга, причому вона не просто «дружня», а й відображає певні аспекти самої Саманти, які вона, можливо, пригнічує або боїться прийняти. Ава з’являється і зникає в моменти, коли Саманті найбільш емоційно важко. Вона підтримує її, але також може ввести її в ще більший хаос. Це все схоже на механізм коупінгу, Саманта створила собі «уявного» друга, щоб справлятися зі стресом та самотністю. В кінці книги був момент, коли Саманта пригадувала, як вперше зустріла Аву (після істеричного епізоду з Левом):

Лава біля ставка. Минула весна. Ранній ранок. Я сиджу, спостерігаючи за лебідкою, яка кружляє в мулистій воді.

далі тут же ж:

Сама, сама, сама. Спостерігаю за лебідкою, яка теж сама, ранкове світло відбивається від її білого пір'я, коли вона ковзає по темній воді, наче сон, і я бажаю, щоб усе було сном. Бажаю стерти цю ніч. Заповнити її чимось іншим. Кимось.

і тут — барабанний дріб — тамтарадамтарадам, бадумц:

Хтось сидить тут, поруч на лавці. Зненацька.

Жінка. Просто біля мене на лавці. Усміхається наче ми вже подруги:

— Є у вас запальничка?

Чорна шовкова сукня, чорні сітчасті рукавички. Очі різних кольорів, блакитне і каре, дивляться на мене крізь тонку вуаль.

Впізнали Аву, ага) Лавка була одним з їхніх неофіційних місць зустрічі — символічно, нє?

Далі цитата з найперших розділів:

Побачивши порожню лавку, я панікую. У серці розбухають торішні самотні дні, перед очима все пливе. А потім відчуваю, як хтось хапає праву руку, і мене засліплює повів знайомого аромату. Дві долоні в сітчастих рукавичках затуляють очі.

Ава? Ава!

І ще один нюанс — ніхто, окрім Саманти, ніколи прямо не взаємодіє з Авою. Чому так? Невже ніхто її не бачить крім Саманти?

А якщо ми заглибимося в містику, то Ава цілком може бути створена з тої лебідки, що Саманта побачила, а як ми знаєм наші Зайчики створюють хлопців з зайчиків і от вам причина, чому Саманту запросили в їхню кліку. Їм потрібен був хтось з досконалішими силами для їхніх темних і хтивих експериментів, «свіжа кров» 🩸

Заглиблюємося далі. Макс — взагалі цікава фігура, і він справді здається занадто ідеальним, щоб бути реальним. Макс, хлопець якого «створила» Саманта як вона думає. І все вказує на це - був момент коли Саманта запропонувала спробувати інших тварин для створення хлопців, потім - коли Зайчики запросили Саманту очолювати ритуал, перед тим як зайти в будинок, Саманта побачила оленя і зачарувалася ним, в результаті вона створила хлопця з оленя, а не з зайчика. Далі згадуєм фінальну сцену, епогей всього цього фарсу:

Він підносить цигарку до усміхнених, нерозірваних губ.

А потім вони кидаються до нього.

...

А Макс тим часом пасивний, він дозволяє цьому статися...

...

Дивлюся, як усі мої сни й кошмари дистилюються в одну чоловічу подобу. Уся любов і ненависть, які я мала в серці, плюс один довбаний зайчик. Його рогата тінь тепер ковтає її подвір'я... Зайчики мають рогаті тіні?

І тут...

Хлопець із яким вони боролися, вже не хлопець... Олень.

Оця сцена з оленем — найсильніший і наймоторошніший момент. Вона підкреслює остаточний розпад реальності Саманти. Якщо розглядати з точки зору шизофренії, то це може бути кульмінація її психозу — символічний акт, у якому вона нарешті «звільняється» від своїх внутрішніх демонів… або, навпаки, остаточно їм піддається.  

Олень може бути алегорією на жертву, на очищення, або навіть на те, що Саманта нарешті «зливається» зі своєю хворобою, приймаючи її як нову реальність.  

Олень у багатьох культурах символізує відродження, трансформацію, навіть духовне пробудження. Тож якщо дивитися під цим кутом, то ця сцена може означати, що Саманта пройшла крізь свій особистий кошмар і вийшла з нього новою людиною. Вона більше не прив’язана до Зайчиків, не застрягла в токсичному середовищі, а готова рухатися вперед.  

Але питання в тому, чи це справжнє звільнення, чи просто черговий виток її ілюзії? Якщо сприймати її стан як шизофренію, то це хронічний розлад, а не щось, від чого можна «звільнитися» раз і назавжди. Найімовірніше, вона просто перейшла в нову фазу — можливо, спокійнішу, але з великою ймовірністю повернення епізодів у майбутньому.  

Те, що вона залишила позаду Зайчиків і цей дивний світ, не означає, що її свідомість повністю очистилась. Просто зараз вона знайшла спосіб існувати далі. А ось що буде з нею через місяць, рік чи десять років — вже інше питання.  

Ще трохи про Макса. Його образ як віддзеркалення Саманти — брутальний, сексуальний мен. Макс знає, що Саманта ненавидить Зайчиків, і знущається з них усіх, принижуючи. Насправді він нацьковує їх одне на одного (все відбувається в заключній частині книги). Пізніше Зайчики це розуміють і, охоплені гнівом, вирішують вбити Аву-лебідку. І от після того всього Макс знову стає оленем.

А що як Зайчики теж продукт її хворої уяви. Вони якісь всі занадто театральні, занадто дивні, занадто нереальні.

Але якщо Зайчики вигадані, і Макс теж, то виходить, що вся історія — це розум Саманти, що воює сам із собою? 😏

Тоді це вже навіть не просто історія про психоз — це історія про повний відрив від реальності, де до кінця не розумієш, що було правдою, а що ні.

Кожен може трактувати «Зайчика» по-своєму, і всі версії будуть валідні. Ох загадку нам загадала пані Мона Авад 🚬

Стоп стоп стоп! А що ж там по Керролу? 🤔

Так, тут дійсно є алюзії на «Алісу в Країні Див», але їхня інтерпретація значно відрізняється. Якщо у Керрола це гра з реальністю, то у Мони Авад — це радше занурення в травму, де світ викривляється не через фантазію, а через біль і страх.

Тепер живіть з цим. 🫣